На війні забезпечення особового складу є вкрай важливим. Адже втримати позиції тривалий час, не маючи боєкомплекту чи води – дуже не просто.

І тут на допомогу приходять вони – люди «невидимого фронту», ті, котрі можуть і знають як кілометри долати у повній «загрузці» і «розгрузці» в постійному очікуванні ворога. Вміють завести на позиції бійців, вийти до точки  на кордоні, що майже на нулі, доставити боєкомплект, медикаменти, воду, харчі і провернутися безпечними стежками зі зміною назад, не потрапивши у засідку, або до лап диверсантів. А ще бути готовим у будь-яку мить стати до бою. Всі ці завдання не з легких.

«Перший день війни, то було важко, а потім вже звик», – скромно ділиться прикордонник на псевдо «Ветеран» про перше прибуття до кордону з агресором. – З часом вже звик і, головне, коли щось летить, вчасно пройти в укриття, а згодом доставити все хлопцям». 

Зараз прикордонник, як і всі українці, хоче, щоб закінчилась війна і він зміг повернутися до родини. Але, як сам зазначає, можливо, і на пенсію, маючи 28 років служби, не піде після війни і залишиться ще служити. Адже кордони треба буде продовжити охороняти.